МАКСИМ ЛИСЕНКО: «ХОЧЕТЬСЯ ДОПОМОГТИ «ХІТУ» СТАТИ ЧЕМПІОНОМ УКРАЇНИ»

Поки наш голкіпер Олександр Сухов відновлюється після операції на плечовому суглобі, «ХІТ» підсилив воротарську позицію – до клубу приєднався Максим Лисенко.

Макс вже зіграв за нашу команду на Кубку В.І.Водяна і отримав приз найкращого голкіпера. Напередодні голкіпер дав експрес-інтерв’ю прес-службі клубу:

Максим, вітаємо тебе у нашому клубі! З яким настроєм прийшов у «ХІТ»? Як тебе зустріли?

Дякую за вітання. Приїхав у команду з гарним настроєм, позитивним. Але було невеличке хвилювання, адже наприкінці минулого сезону отримав пошкодження. Розумів, що потрібно буде ще пройти невеличку реабілітацію, тож було хвилювання. А так, команда прийняла дуже добре. Були жарти спочатку – відправляли мене у фарм-клуб, напевно також хвилювалися за стан мого здоров’я. У підсумки всі питання були вирішені, і наразі все добре.

Кого знав з «ХІТа» до цього?

Багатьох знав заочно – десь пересікалися в матчах, на турнірах. А так особисто знав Сергія Журбу, Женю Сірого з часів «Локомотива». З Олександом Педяшем ми грали свого часу у «Спортлідері», з Максом Літвіновим пересікалися коли він ще грав за Луганськ. З Журбою ми постійно тримали зв’язок, списувалися, ділилися новинами, підтримували один одного. З іншими хлопцями вже познайомилися тут, у «ХІТі».

Як ти після «Локомотива» опинився у Білорусі?

У мене ще був один рік контракту з «Локомотивом». Але, я тоді ще був доволі молодим гравцем. Можливо не було того, хто міг би підказати – у підсумку ми припинили контракт із «Локомотивом», а якихось варіантів продовження кар’єри тоді у мене не було. Це відбулося перед закриттям трансферного вікна. Тож я поїхав на півроку в Казахстан, і грав там, щоб не втрачати форму. А потім зателефонували з білоруського «Дорожника» і запропонували спробувати свої сили у цій команді. Я поїхав у Білорусь у зимове міжсезоння і грав другу половину сезону там.

Як оціниш свої виступи у «Дорожнику» та «Вітені»?

У «Дорожник» я приїхав взимку, тоді команда відставала на вісім чи дев’ять очок від зони плей-офф, в яку потрапляли вісім найкращих команд. Було важкувато, адже фінансова ситуація була в клубі не найкраща. У підсумку ми не дотягнули до плей-офф, і для мене ці півроку були такі, коли я тільки вкотився у білоруський чемпіонат. А в наступному сезоні ми вже виграли Кубок Білорусі, і для такого клубу, як «Дорожник» це було справжнє досягнення. А в наступному сезоні ми взяли і Суперкубок, перегравши «Сталіцу». Тож, я позитивно оцінюю виступ у «Дорожнику». Ми навіть п’яте місце посідали в чемпіонаті, а вище четвертого місця взагалі було дуже важно піднятися. Від себе, можливо, хотілося б більше стабільності, а так – було дуже багато яскравих ігор. Якщо б було більше стабільності – могли б замахнутися і на медалі.

А у «Вітен» я прийшов у час невеличкої перебудови. Разом зі мною у команду прийшли нові тренери, помінявся директор клубу. Було п’ять чи шість новачків, пів складу змінилося. Але ми у перший сезон здобули бронзу, були у фіналу Кубку Білорусі, взяли Суперкубок. В цілому за три роки – три Суперкубку, два чемпіонські титули, бронза. Досягнення говорять самі за себе. Хотілося більше грати, але не завжди це дозволяв легіонерський статус. Лише чотири гравці могли грати в матчі, а нас було п’ять легіонерів. І тренер мені прямо казав – якщо чотири польові здорові, то я поза заявкою. Тож, багато ігор пропустив, але в тих, які грав – намагався викладатися на повну. Що стосується минулого сезону, то ми встановили рекорд – виграли всі матчі регулярного чемпіонату. Перевершити його не можна, лише повторити. Тож, в Україну я повертався із відчуттям виконаного обов’язку.

Що дав тобі закордонний етап кар’єри в професійному плані?

Я їхав у Білорусь молодим перспективним воротарем, якого мало хто знав. Так, я був у «Локомотиві», виходив у фінальній серії на пенальті, але цього було замало. Тож, чемпіонат Білорусі мені багато чого дав, розкрив мене. Хоча у «Локомотиві», коли там були Євген Іваняк та Дмитро Литвиненко, то була воротарська робота на найвищому рівні. Хотілося, щоб і в Білорусі така робота була, але, чесно, такого не було. Все одно залишав я Білорусь дворазовим чемпіоном країни, з рекордами, з особистими нагородами. І родина у мене в цей період поповнилася, хоча це окрема історія. 

Що найбільше запам’яталося там?

На старті білоруської кар’єри більш за все запам’ятався виграш Кубку Білорусі. Ми пройшли міцних суперників – «ВРЗ» (віце-чемпіонів минулого року), «Борисов» (де тоді була п’ятірка українців), переграли чемпіонів з «Лідсельмаш». Це була яскрава подія для мене.

Та і всі три роки у «Вітені» також запам’яталися. Європейській підхід Олексія Миколайовича Попова та Іллі Михайловича Гуріна, це я із посмішкою кажу, вони зрозуміють, далися взнаки.

Чому вирішив повернутися в Україну, і чому саме у «ХІТ»?

Разом із родиною ми рано чи пізно планували повертатися додому, в Україну. І тут надійшла пропозиція від «ХІТа», а це амбітний клуб, і амбітна команда. Тут завжди борються за найвищі місця, мріють грати у єврокубках. Для себе я десь розумів, що знаходжусь в Білорусі у зоні комфорту. З іншого боку через легіонерський статус мені хотілося грати більше, проводити більше важливих матчів. Хотілося довести, що я готовий, що я у гарній формі. У мене були пропозиції і у минулому сезоні, і взимку, але не хотіли мене відпускати. Але тепер я повернувся і хочу досягти таких самих висот, як і у Білорусі.

Як оціниш свої виступи на турнірі Валерія Водяна в Одесі?

Перед турніром в Одесі у нас були важкі передсезонні збори в Ужгороді, і на турнір ми приїхали з важкими ніжками. Тож, розпочали виступи в Одесі важкувато. Були спочатку ігри без емоцій. А вже у матчі з «Ураганом» та у фіналі проти «Viva Cup» емоції почали з’являтися. Стосовно моєї гри – то можна і краще, і потрібно краще. Я розумію, що від мене і чекають більшого. Були голи, де можна було і відбивати м’яч. Головне – самому себе не привозити, коли побіг з воріт за пивом. В цілому, позитивно оцінюю турнір, а номінацію найкращому голкіперу турніру дали, напевно через те, що у фіналі відбив останній пенальті, так зірки зійшлися.

Які у тебе амбіції? Чого хочеш досягти з «ХІТом»?

Дуже хочеться допомогти команді стати чемпіоном України та вибороти Кубок. Хочеться не підвести свої близьких, своїх друзів, які в мене вірять і підтримують.

Лев Галушко, прес-служба ФК «ХІТ»

Фото: futsal.odessa.ua, sportnaviny.com